ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

 В історичному плані Уманщина надзвичайно цікавий регіон. Ще 25 віків тому вона була центром сколотських племен, від Ольвії сюди вели Священні Шляхи. 

 За часів Київської Русі Уманщина входила до складу Куманії. Згодом межувала з Кримським Ханством, була центром гайдамаччини, військових поселень.

 Уманський район – це чарівний, неповторний край, овіяний історичною славою боротьби нашого народу за право вільно жити на споконвічній землі своїх пращурів. Розташований він у мальовничому місці Придніпровської височини, а його територією протікають річки Синиця та оспівана в піснях Ятрань з притоками Уманка і Ревуха, які належать до басейну Південного Бугу. 

 Розумом, працею й талантами місцевих жителів творилася славна історія району, його економічний потенціал, все те прекрасне і величне в ньому, чим по праву ми сьогодні пишаємось.

 Уманський район розпочав свій відлік 7 березня 1923 року у складі Уманської округи.

 За новим адміністративно-територіальним поділом з квітня 1923 року Умань стала окружним центром. До Уманського округу входили Христинівський, Тальнівський, Катеринопільський, Монастирищинський та інші райони.

 Розвивалося в селах Уманщини сільськогосподарське виробництво. Зростанню врожайності зернових культур сприяло застосування механізованої праці. 

 Культурно-освітня робота здійснювалася завдяки діяльності клубів, яких у 1926 році налічувалось аж шість. До того ж, діяли окружний селянський будинок, чотири хати-читальні, два кінотеатри і чотири драматичні колективи.      1930 року, унаслідок подальших змін в адміністративно-територіальному поділі республіки, було ліквідовано Уманський округ. Умань стала центром однойменного район у, який у 1932 році ввійшов до складу Київської області. 

 У 30-ті роки помітними були зрушення в  культурно-освітньому житті Уманщини – успішно функціонувала 21 школа, у тому числі вісім середніх, школа-інтернат для глухонімих, дитяча музична школа і вечірня школа для дорослих. Велику роботу з дітьми проводили будинок піонерів і дитяча технічна станція.

 7 січня 1954 року з утворенням Черкаської області Уманський округ увійшов до її складу.

 У листопаді 1959 року Бабанський і Ладижинський райони були ліквідовані, а населені пункти, що входили до їх складу, увійшли до Уманського району. 

 Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна 1941-1945 років, німецька армія не йшла широким фронтом, фашистські загарбники оточували окремі підрозділи радянської армії, брали їх в «котли». Недалеко від Умані під селом Підвисоке ворогу вдалося зробити найбільший на всій Правобережній Україні «котел». Гітлерівці повідомляли, що в районі Умані вони взяли в полон 103 тисячі радянських бійців, 317 танків, 858 гармат. Про число вбитих можна було тільки здогадуватись. Очевидці розповідали, що вода в Синюсі у ті дні стала рудою від крові. 

 Після звільнення Умані радянські війська продовжували відому Умансько-Ботошанську операцію. Багато уманчан полягло в ній. Вже на третій день після звільнення Умані усіх чоловіків, не молодших 18 років, відразу відправили на фронт. Ненавчені, навіть необмундировані як слід, усі вони скоро загинули або стали каліками. 

 У другу половину ХХ століття населення Уманщини ходило в чорних калошах, темних куфайках, але зі світлими надіями і сподіваннями. 

 З роками життя почало налагоджуватися. З полів і доріг позабирали розбиті танки, гармати і машини. Позасипались і заросли бур'янами колишні окопи і траншеї, відремонтували дорогу на Київ. 

 Згодом з’явилась електрика і радіо. Замість старої Київської дороги проклали нову автостраду Ленінград – Одеса. Встановили прямий автомобільний зв'язок Умані з половиною обласних центрів та зі всіма селами Уманського району. 

 1991 року на Уманщині, як і по всій Україні, замайоріли жовто-блакитні прапори. Почалась нова історія України, а отже, і нова історія Уманщини.

 Саме на уманській землі народився уславлений полководець Великої Вітчизняної війни, командуючий фронтами, двічі Герой радянського Союзу, генерал армії Іван Данилович Черняховський, 100-річчя з дня народження якого 29 червня 2008 року відзначала не лише Уманщина, а й вся Україна. На батьківщині видатного земляка – в с. Оксанина на його честь встановлено пам’ятник та відреставровано музей.

 У сузір’ї визначних синів і дочок Уманщини грандіозною є постать генерал-лейтенанта, начальника штабу армії Кузьми Миколайовича Дерев’янка, який, за дорученням уряду, приймав капітуляцію Японії. На батьківщині героя – у с. Косенівка 2 вересня 2005 року відкрито музей-садибу К.М.Дерев’янка.

 У с. Посухівка збудовано і відкрито пам’ятник першому герою радянського Союзу в Черкаській області Дорофію Тимофійовичу Левченку. Між селищем Бабанка та селом Оксанина встановлено пам’ятник воїнам 6-ї та 12-ї армії, які героїчно загинули, обороняючи Уманщину у роки великої Вітчизняної війни. Також у 48 селах району встановлено пам’ятні знаки жертвам голодомору. 

 До Золотого фонду району за вагомі здобутки занесено 10 Героїв Радянського Союзу, 9 Героїв Соціалістичної праці, 8 тисяч осіб, відзначених державними нагородами.